Історія реального поета і хороброго воїна Сірано, що жив в XVII столітті, в XIX столітті стала театральним бестселером завдяки Едмону Ростану, а в XXI столітті в руках британців Мартіна крімп і Джеймі Ллойда перенеслася в наш час.


А це означає - жодних бутафорських носів, плащів і шпаг. Зрештою, головною зброєю де Бержерака в усі часи були гострий розум і нещадно точне слово! Ну і, звичайно, романтичне велике серце - і саме це чарівне поєднання з блиском грає геніальний майстер перевтілень Джеймс Макевой.


Джеймі Ллойд вже зарекомендував себе, як режисер, що не боїться радикальних переосмислень класики, - і, не зраджуючи собі, в «Сірано» він разом з драматургом Мартіном крімп, відповідальним за адаптацію п'єси Ростана, позбавив Сірано легендарного носа, а заодно і всіх інших дійових осіб капелюхів, плащів, мережив і застарілого пафосу. Що ж залишилося? Дотепність, майстерна гра словами, нескінченна невпевненість в собі головного героя і, звичайно, вщент розбите романтичне серце безстрашного сміливця де Бержерака, а разом з ним - і серця глядачів.


Героїчна комедія розігрується в радикально «голих» декораціях - Джеймі закликає зосередитися на тексті; і текст тут настільки всьому голова, що навіть поєдинки на шпагах перетворюються на справжні реп-баттли, підкреслені винесеними на авансцену звичайними концертними мікрофонами.


Крімп вловив саму суть оригіналу Ростана з його відданістю мови, вірою в силу слів і поезії: він забавляється з мовою, ховаючи рими в середину пропозиції або навіть в середину слова, щедро використовує асонанси, при цьому це - абсолютно сучасні мова і ритм.


Звичайно, така віртуозна робота з текстом - виклик для будь-якого актора. І Джеймс Макевой справляється з ним чудово, змінюючи акценти як рукавички і вимовляючи складносурядні рядки настільки ж легко, як якщо б він базікав в пабі з друзями. Він то зухвалий і різкий, і слухаючи його словесні поєдинки з суперниками, можна дійсно повірити, що словом можна вбити. То він обезоруживающе ніжний, і його романтична мова ллється в вуха Роксани солодко і тягуче, як мед: і тоді можна повірити, що слова можуть змусити полюбити.


Гра Макевоя - безумовно, головний привід йти дивитися цю нетрадиційну постановку «Сірано». Виліплений Сірано «панцир з ексгібіціонізму, агресії і дотепності, який явно маскує глибоко хворобливе самотність» (так героя характеризує Джеймі Ллойд) сідає на Макевоя як влитий. Та й взяти хоча б горезвісний ніс, головну причину невпевненості в собі де Бержерака, - у кожного в залі знайдеться свій «ніс», яким він звик пояснювати невпевненість в собі і всі невдачі в особистому та суспільному житті. Те, що потворність можливо існує тільки в уяві героя, змушує лише гостріше співчувати йому.


Ллойд вміло жонглює емоціями глядача, виділяючи в п'єсі то щемливо-зворушливі моменти, пов'язані з повним прихованих пристрастей і болю любовним трикутником, то героїчно-маскулінні епізоди «Меряне шпагами», але над усім завжди витає поезія і хворобливе самокопання, - і виглядають ці гойдалки у виконанні Макевоя захоплююче сучасно.